Освіта є необхідною умовою розширення прав і можливостей жінок як передумови гендерної рівності, яка, у свою чергу, має життєво важливе значення для забезпечення сталого розвитку. Ця теза знайшла підтвердження в новому Гендерному огляді, підготовленому групою Всесвітньої доповіді ЮНЕСКО з моніторингу освіти напередодні Міжнародного дня дівчаток та презентованому під час заходу, що відбувся з цієї нагоди в Парижі.
Проведений огляд засвідчив, що країни з високою представленістю жінок у парламенті більшою мірою схильні ратифікувати міжнародні угоди у сфері довкілля. Освіта, завдяки якій жінка набуває знань, упевненості у власних силах і навичок комунікації, розширює її можливості посісти керівне становище в суспільстві. Вона дає жінці можливість ближче познайомитися з теорією і практикою керівної роботи. Подальша освіта і професійна, технічна та юридична підготовка дають змогу жінці завоювати авторитет і вплив серед керівників та осіб, відповідальних за ухвалення рішень.
Тим часом нині серед глав держав, керівників урядів і міністерств жінки становлять менше однієї п’ятої. Незважаючи на позитивні зміни, що відбулися останнім часом, у плані представленості жінок у політиці, їхня частка у складі національних парламентів світу, як і раніше, становить менше 25%.
За словами Генеральної директорки ЮНЕСКО Ірини Бокової, “для розв’язання глибоко вкоріненої та комплексної проблеми гендерної нерівності, з якою люди стикаються як у межах, так і поза системою освіти, та яка перешкоджає досягненню рівності між чоловіками й жінками, необхідно вжити значущих та дієвих заходів щодо зміни ситуації, що склалася”. “Від того, чи зможе суспільство здійснити реформи, керуючись цими рекомендаціями, залежатиме успіх у справі розширення прав і можливостей жінок і дівчаток та, в кінцевому підсумку, реалізація цілей у сфері сталого розвитку”.
Освіта, особливо освіта дівчаток і жінок, дасть змогу скоротити приріст чисельності населення, що створює колосальне навантаження на нашу планету. У країнах Африки на південь від Сахари жінки, які здобули середню освіту, мають у середньому на три дитини менше, ніж ті, хто не здобув жодної освіти. Важливе значення має також роз’яснювальна робота серед хлопчиків і чоловіків з питань сексуального та репродуктивного здоров’я. Здійснення в Кенії чотирирічної програми просвітницької роботи з чоловіками з питань відповідальної сексуальної поведінки в школі призвело до зниження на дві третини показників вагітності серед школярок.
Для забезпечення сталого розвитку потрібно також позбутися глибоко вкорінених у всьому світі проявів дискримінації та нерівності на робочому місці. Жінки порівняно з чоловіками частіше виконують неоплачувану роботу і займають менш міцне становище. Жінки і чоловіки, як правило, працюють у різних секторах, причому ті з них, де переважно працюють чоловіки, зазвичай пропонують вищу заробітну плату і соціальний статус порівняно з секторами, в яких зайнята значна відсоткова частка жінок. Ця відмінність частково зумовлена вибором дисциплін, що вивчаються у виші, де можна спостерігати серйозні гендерні відмінності. Так, жінки становлять до 70% студентів, що спеціалізуються у сфері освіти, і лише 25% з них зупиняють свій вибір на вивченні інженерних дисциплін і комп’ютерних наук.
Гендерну нерівність у сфері зайнятості та оплати праці можна усунути за допомогою розроблення відповідної політики та законодавства, але що не менш важливо, шляхом залучення хлопчиків і чоловіків до діяльності з викорінення дискримінації, забезпечення рівного для всіх доступу до освіти, надання жінкам, що покинули школу, можливості знову сісти за парту. Вчителі можуть сприяти зламу стереотипних уявлень про професії; у деяких країнах (Сполучене Королівство, Казахстан і Ліван) для заохочення жінок до здобуття природничо-наукової, технічної та інженерно-математичної освіти (ЕНТІМ) були використані стипендіальні програми та інститут наставництва.
Гендерна рівність в освіті необхідна для того, щоб допомогти зруйнувати гендерні бар’єри в суспільстві. Це передбачає оцінку того, чого і як навчають у школі. Проведений огляд свідчить про те, що менш як 15% країн включають у свої формальні програми навчання матеріали з проблематики розширення прав і можливостей і що тільки половина з них враховують у своїх навчальних програмах аспекти, що стосуються гендерної рівності.